Червоногород

Загальна інформація.

Вже в IX ст. в літописах згадується про існування поселення Червоне Місто в південно-західній частині Поділля. Згідно з найбільш поширеною версією назви міста пов’язують з насиченністю залізом, яскраво червоного кольору глиною, якою багата ця місцевість. Однак деякі історики схильні виводити етимологію слова Червоногород з назви легендарного міста Червен, яке ніби знаходиться на захід від червоних подільських пісковиків.

Червоногородський замок

Палац в Червоногороді був побудований в 1820 році князем Каролем Понівськім на місці раніше стоячого тут кам’яного замку початку XVII ст. Для будівництва палацу використовувався переважно червоний камінь, покладами якого багата ця місцевість. Зовнішнє і внутрішнє оформлення палацу було витримано в неоготичному стилі. Сам він являв собою чотирикутник в периметрі з двома круглими вежами по боках. Між вежами розміщувався ганок з колонами, прикрашене гербами роду Понівськіх.

Палац князів Понівськіх в Черовоногороде простояв майже 100 років. Під час Першої світової війни він був розграбований російськими військами (так що не тільки бандерівці тут відзначилися, як бачите), а повне запустіння і руйнування почалося з часів встановлення радянської влади (ооо …). Місцеві жителі подейкують, що в період активного будівництва соціалізму палац розбирався, а камінь використовувався для будівництва господарських приміщень.

Дві круглі готичні зубчасті вежі на дні гігантського кратера – залишки старовинного Червоноградського замку, історія якого починається з IX ст., Коли тут існувало давньоруське поселення Черлене містечко (пізніше його називали Червоногород, Червоногруда, Червоноград). У 1351 російсько-литовські князі Коріатовичі (Корятовичі) побудували в Червоногороді дерев’яний замок для захисту від татар. На поч. XVII ст. королівський староста Н. Данилович спорудив на вигині р. Джурин новий кам’яний замок, згодом зруйнований турками.

Мальовничі руїни послужили князю К. Поннінскому основою для зведення в 1870 р. прекрасного готичного палацу (арх. Ю. Захаревич). Садиба в Червоногороді вважалася однією з найбільш витончених магнатських резиденцій в Польщі. До 1939 року в Червоногородськму замку жила княгиня Любомирська. До середини. XX ст. садиба прийшла в запустіння, за радянської влади більшу частину споруд розібрали на будматеріали. Поруч можна побачити руїни Петропавлівського костелу XVII-XVIII ст., занедбаний цвинтар з усипальницею Понінських, а також залишки гідростанції у водопада Джурин.

Спуск в каньйон до Червоногороду – 2,5 км досить крутої грунтової дороги, яка в погану погоду може бути важко прохідна для легкових автомобілів. Останнім часом за в’їзд стягується плата, прохід пішки безкоштовно.

Джуринський (Червоноградський) водоспад

Джуринський (Червоноградський) водоспад – водоспад на річці Джурин в Заліщицькому районі Тернопільської області України. Висота водоспаду – 16 метрів. Джуринський водоспад є найбільшим рівнинним водоспадом України. Поблизу водоспаду розташоване селище Устечко і руїни зниклого міста Червонограда. Біля водоспаду знаходяться руїни існуючого в минулому водяного млина.

За словами місцевих старожилів, водоспад був утворений в XVII ст. штучним шляхом турецько-татарськими полчищами, які, зазнавши поразки від козацько-польських військ, змітали все на своєму шляху. Річка Джурин, колись досить повноводна, робить в Червоногороді своєрідну петлю, омиваючи цю місцевість з усіх боків. Щоб звільнити собі шлях і підібратися до замку, туркам довелося прорубати кам’яний кряж і пустити воду в повноводну річку. Саме на місці нового русла і з’явився Джуринський водоспад.

Інші, більш офіційні джерела свідчать про те, що Джуринський водоспад, це каскадне диво, був побудований італійським архітектором, який працював над випрямлення природного русла річки Джурин вже в XIX ст.

На початку XIX ст. на Джуринському водоспаді спорудили водяний млин. Вже на початку XX ст. її перебудували в двухтурбінний млин, який використовували як для помелу борошна, так і для забезпечення селища електроенергією. З 1956 р. на місці старого млина повстала гідроелектростанція, від якої, на жаль, до наших днів збереглися тільки руїни.