Петриківка

Загальна інформація.

За офіційними відомостями селище міського типу Петриківка було засновано у 1772 г. Він знаходиться на березі річки Чаплинка, яка через 6 км впадає в річку Орель, вище за течією примикає село Червонопартизанське, нижче за течією примикає село Іванівка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера.

Назва, пов’язана з ім’ям останнього отамана Запорізької січі Петра Калнишевського, чиїми стараннями в цих місцях було створено безліч козацьких зимівників. Перша згадка про Петриківці міститься в проханні Калнишевського до вищого духовенства від 1772 року з проханням про перенесення з с. Курилівка і освяченні на новому місці Різдвяної церкви, яка збереглася до наших днів.

Також Петриківка відома своїм петриківським розписом.

Петриківський розпис зародився на побілені стіни української хати-мазанки. Технологія виготовлення фарби була проста і в той же час унікальна – яєчний жовток розмішати з соком. Природно, така фарба не довговічна і раз на рік або до свят доводилося перефарбовувати. Але у негласному змаганні на кращий розпис своєї хати вже недостатньо було просто перефарбувати або намалювати такий же візерунок – його обов’язково потрібно зробити ще красивішим, більш ексклюзивним … Так, з любові простого народу до прекрасного, виник цей окремий за методикою виконання і по історії розвитку вид образотворчого мистецтва Петриківський РОЗПИС. Минуло чимало років відтоді, як була розфарбована перша козацька хата поселення славного козака Петрика, посіяні перші насіння нового народного мистецтва. Вважається, що саме від нього пішла назва – Петриківка, де внаслідок була зароджена і взрощена відома петриківська розпис силами Центру народного мистецтва “Петриківка”.

Для петриківського розпису характерний рослинний квітковий орнамент, що продовжує традиції українського бароко. Різноманітність колористичних і композиційних рішень, застосовуваних матеріалів і технік.

Може бути виконана кольоровими глинами, рослинними барвниками, аніліновими, олійними, акварельними, акриловими фарбами, темперами, гуашшю, з додаванням яєчного жовтка, молока, спирту, саморобними (особливо з котячої шерсті) і фабричними пензликами, а також пальцями, піпетками, очеретяними паличками , на світлому, кольоровому або чорному тлі, часто у кожного майстра власний почерк, підхід до стилізації, своє трактування традиційних елементів розпису.

Петриківський розпис на початку 19 століття поширився на предмети домашнього вжитку – посуд, столи, скрині, брички. Попит народжує пропозицію і розпис став заняттям для цілих сімей, які продавали свої роботи на базарі. Петриківка в той час – це великий торговий центр і роботи сільських художників завоювали заслужену популярність в інших регіонах України. Зростаючий попит на петриківський розпис, в часності на мальовки природне прагнення не тільки його задовольнити, але так само застосував більш високі вимоги до самої техніки виконання петриківського розпису і до художнього рівня самих малюнків-малёвок.

До 2004 року в Петриківці працювала фабрика “Петриківський розпис” з художньої майстерні на 90 робочих місць і творчої майстерні для 10 майстрів, при фабриці був відкритий Музей історії декоративного розпису. Сьогодні працює Центр народної творчості «Петриківка» (в ньому трудяться близько 40 майстрів), працюють підприємства серійно випускаючі сувенірну продукцію з петриківським розписом в Києві, Дніпропетровську. Багато майстрів в Петриківці і по всій Україні працюють у власних, домашніх майстернях, реалізують свою продукцію в художніх салонах, сувенірних магазинах, на фестивалях, ярмарках, навчають членів своїх сімей і всіх бажаючих, або викладають в школах і студіях, беруть участь в офіційних державних заходах .

У Петриківці працює дитяча художня школа ім. Т. А. Пати, районний музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва, зборів петриківського розпису зберігаються в краєзнавчих, історичних та художніх музеях (список музеїв), на Україні і за її межами організовуються гуртки петриківського розпису, проводяться виставки.