Вилкове

Назва Вилкове походить від розгалуження Кілійського гирла. Вилкове знаходиться на піднесеній ділянці річки Дунай, яка оточує його з усіх боків заболоченими ділянками. У 1746 році, згідно з переказами, російські розкольники (липовани), що ховалися від переслідування, заснували тут село Липованське. Після ліквідації Запорізької Січі, сюди ж перебралася частина козацтва. Через безліч проток, які прорізають місто, Вилкове часто називають «Українською Венецією». У тому місці, де Дунай впадає в Чорне море, встановлений пам’ятник «ОКМ».

Вилкове – це місце злиття вод Дунаю і Чорного моря, перлина придунайського пониззя, “Українська Венеція”, розташована прямо біля моря на кордоні з Румунією. Незвичайність міста в тому, що стара частина міста розташована на воді. Замість вулиць там – канали, по яких переміщуються, в основному, на своєрідних українських “гондолах” (виготовляють тут же) і моторних човнах. У місті по каналах плавають стоячи на кормі човна і відштовхуючись жердиною. А як вам, наприклад, адреса: Білгородський канал, 24?! Це у них щось на зразок центрального проспекту. Пливеш, а навколо – білені чисті будиночки, невеликі городи, що удобрюють мулом, дерев’яні кладки по сторонах каналів 1-2 метри шириною. Канали звуть єриками. Через єрики перекинуті простенькі дерев’яні містки. Верх містків НЕ закріплений. Якщо на човні перевозиться негабаритний вантаж, то верх моста знімають, а коли човен проходить, ставлять на місце. Виходить, що мости розвідні.

Площа Вілкова – близько 460 гектарів. Скільки тут островів, жодним властям не відомо, хоча фактично це місто з населенням в 10 тисяч чоловік – українська територія. Але люди тут як і раніше говорять російською мовою допетровських часів і не знають, в якій країні живуть: хто до сих пір думає, що “під Росією”, хто – “під Румунією”. Але, Вилкове, як і раніше залишається тихим і таємним, захованим в дунайських плавнях – очеретяних заростях. Містечко невелике, тут складно заблукати, а довкола зустрічаються дуже доброзичливі і привітні люди.

Знайомлячись з цим дивним краєм, ми не можемо не розповісти про історію його виникнення. В середині 17 століття збіглі донські і запорізькі козаки, переслідувані за релігійними політичними мотивами, оселилися в нижній частині дельти Дунаю. Місце вибрали на материковій частині на низьких наносних берегах, які при сильних вітрах і паводках затоплювалися водою. Виникла необхідність в зміцненні місць під житло, господарські будівлі та городи. Грунт брали тут же, прокопуючи навколо захоплених ділянок канали і єрики. Вони служили кордоном між земельними ділянками господарів і хорошими проходами і укриттям для човнів.

Спільно з природними протоками дельти рукотворні канали утворили єдину водну систему каналів і єриків м. Вилкове. Вона займає до 45% території міста і по каналах на човні можна потрапити в будь-яку його частину.

Вилкове – самобутній і колоритний край: липованські поселення, дивовижні діалекти, місто рибаків і виноробів. Місто Вилкове стоїть на воді, тому вся земля тут наносна. Більша частина городів знаходиться на островах, куди відправляються на човні. Стоячи у воді, дістають тут мул, потім укладають на березі, підсохлий тачками або носилками доставляють в потрібне місце. Добривами майже не користуються. Іл, як і в давньому Єгипті, дарує силу будь-якій рослині. Можливо тому полуниця, тут практично круглий рік, але крім полуниці тут вирощують виноград «Новак», абсолютно унікальний – ніде немає такого сорту, щоб зростав на мулі і воді. З винограду роблять чудове червоне вино і продають, про що повідомляють написи крейдою поряд з хвіртками. Тут існує жарт: вілковчаніна, який промочив горло вином «Новак», можна легко впізнати. Він хитається тільки вперед-назад і ні в якому разі не вліво-вправо. У Вилковому це неможливо, тому, що відразу впадеш у воду – такі вузькі кладки уздовж будинків. Також тут можете попити прекрасні трав’яні чаї з дров’яного самовара, які можна порівняти тільки з карпатськими.

Згідно місцевої легенди, вилковчани вміють ходити по морю, як по суші. У Вилково майже в кожній сім’ї є рибаки, тому свіжою риби тут повним-повнісінько. Чоловіки ловлять рибу виїжджаючи на Дунай або на острови. Любителі рибного лову гідно оцінять тихі береги Дунаю і його протоки, зарослі схилилися до води вербами і очеретом. Ви побачите безліч екзотичних птахів, які в достатку живуть в плавнях: це і рожеві пелікани, і казарки, і смугасті яструби, і знамениті орлани білохвости.

Можна поїхати на екскурсію по Дунаю на катері, де вам покажуть «0» кілометр – місце впадання Дунаю в Чорне море, природу Дунайського біосферного заповідника, нагодують юшкою і наспівають вином, а ввечері привезуть назад на пристань. Ночувати можна в міському готелі або зняти кімнату, домовившись з бабусями на автостанції.

Так що, для тих, хто ще не зібрав грошей на Італію, пропонуємо поки помилуватися нашою, «Українською Венецією». Повірте, якщо Ви хоча б раз побуваєте в українському Придунав’ї, назавжди залишитеся закохані в цей край. Саме тут природа і людина живуть зовсім поруч, а ввечері можна взяти пляшку вина, сісти на березі Дунаю і просто відпочивати. Ну їй-Богу, відчуття просто ні з чим не порівнянне, коли сидячи біля будиночка в невеличкому зеленому садку і попиваючи смачне домашнє вино чуєш за парканом шум проїжджаючого моторного човна, а не мотоцикла або машини. І що зовсім кумедним здається для міської людини – це побачити, як корів возять на човнах пастися на заповідну сушу, а ночувати повертають на острови. На човниках, в які і людині-то сісти страшно і де весляр, як гондольєр, по-венеціанські варто, відштовхуючись чотириметровим веслом, їдуть корівки, зачіпаючи рогами очерет. У Вилковому їх дражнять “морськими сонечками”. Ось це екзотика!

Добиратися до Вилкового потрібно з Одеси. Автостанція знаходиться поруч з вокзалом на Привозі. Відправлення в Вилково о 6.20 і близько 10 ранку вже будете на місці.