Львів

Перші письмові згадки відносяться до 1256 року. За найбільш поширеною версією, засноване князем Данилом Галицьким, названий на честь його сина Лева Даниловича. Історичний центр міста внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1998 року. Рання історія з V ст. н. е. Археологічними дослідженнями встановлено, що на місці Львова існували поселення починаючи з V століття нашої ери. Під час розкопок 1990-1991 рр. на території позаду театру ім. Заньковецької, де в даний момент знаходиться ринок Добробут, археологами були виявлені свідчення того, що на тому місці безперервно функціонувало поселення міського типу починаючи від VII-VIII століть. Зокрема, знайшли ремісничий район, де кожум’яки обробляли шкіру. Крім того, були знайдені залишки ювелірного виробництва. Також в результаті розкопок на площі Святого Духа біля костелу Єзуїтів була знайдена давньослов’янське кераміка VII-VIII століть. Схожі знахідки знайдені біля Кафедрального собору. Археологами вважається, що поселення або ряд поселень тяглися вздовж річки Полтви. Це було протомісто, яке передувало виникненню Львова. Пізніше ці землі, можливо, належали Великоморавській державі. У X столітті на землі стали претендувати Київська Русь і Польща (під час царювання Мешко I). Передбачається, що Мешко володів цими землями з 960 до 980 року. Згідно з літописом Нестора, в 981 році вони були відвойовані Володимиром Великим. Перша згадка про Львів відноситься до 1256 року. Згідно з найбільш поширеною версією Львів був заснований лише в XIII столітті князем Данилом Галицьким і був названий на честь його сина Лева. Згідно з іншою версією, місто було засноване вже самим сином Данила Галицького.

Столиця Галицько-Волинського князівства 1272-1349

Львів, літографія 1618 року Львів швидко розвивався, і вже в 1272 сюди переноситься столиця Галицько-Волинського князівства. У 1340-1349 роках містом правил воєвода Дмитро Детько, як намісник литовського князя Любарта. Положення княжого міста було тісно пов’язане з географічним положенням. Місто було засноване на кордоні сухого безлісого подільського берега і зарослої лісом топкою заплави Полтви, на тому місці, де на стику водотривкому вапняку виходять горизонти, багаті джерельною водою. Старий Львів, як і інші тодішні міста, складався з трьох частин: дитинця, тобто укріпленого міста, окольного міста і Підгороддя. Високий замок (дитинець) знаходився на тій горі, яка носила назву в XV столітті Горай, в XVII – Лиса гора, пізніше Княжа гора. Як видно на літографії XVII століття це була висока і безлісна, стрімка і важкодоступна гора. Дитинець був добре укріплений валами, засіками і частоколом так, що витримував численні ворожі напади. По північно-західному схилу гори тягнувся Підзамче (обхідне місто), яке було також укріплено валами і частоколами. Тут були князівські тереми (вище церкви Святого Миколая), від яких вела круто вниз дорога до торговище – Старому Ринку. Передміст’є займало правий берег заплави річки Полтви і схили гори і тягнулося півколом по західній, північній та південній стороні Княжої гори. Воно не було укріплене, імовірно, захищалося тільки валами і частоколом, а на випадок збройного ворожого нападу мешканці разом зі своїм майном шукали захисту в обхідному місті і дитинці. Окремо, на прямовисній горі, стояла укріплена церква Святого Юра. Княже місто будувалося вздовж Волинської дороги, на торговому шляху, що йшов від Чорного моря через Галич-Львів-Холм до Балтійського моря. Цей шлях проходив через Старий Ринок та повз численних церков, костьолів і монастирів, з яких деякі збереглися донині: Марії Сніжної, Івана Хрестителя, Святої Параскеви, Святого Онуфрія і Святого Миколая. Забудова була, згідно з даними дослідження фундаментів, візантійсько-романська, в основному дерев’яна, і тому з старовинних пам’яток в цілісності жоден з них не зберігся. Княжий Львів був людним містом (тут були колонії: німецька, вірменська, татарська), з численними будинками, які були оточені садами і городами. Поля і сіножаті знаходилися і на західному березі Полтви. Територія Львова становила 50 га і з’єднувалася на сході з селом Знесіння.

Львів у складі Польщі та Речі Посполитої 1349-1772

У 1349 польський король Казимир III Великий захопив Львів і через сім років в 1356 дарував місту Магдебурзьке право. Це дало сильний поштовх розвитку міста, а велика вірменська громада міста в 1363 засновує вірменську митрополію і будує церкву. Польський король переносить центр міста від площі Старий Ринок та будує нове місто на південь від, навколо площі Ринок. У новому місті більшість населення становили німецькі колоністи, але деякі окраїнні вулиці (нинішні Вірменська, Російська, Староєврейська) займали не католики, які були позбавлені прав львівського міщанства. Завдяки вигідному розташуванню на перетині торгових маршрутів з портів Чорного моря, Києва, Східної та Західної Європи, Візантії і портів Балтійського моря місто швидко розвивалось. В 1370-1387 місто перебувало в складі Угорщини. В 1379 року місто отримує право мати свої склади, що різко збільшило привабливість міста для торговців. У 1387 Львів і навколишні землі були захоплені військами польської королеви Ядвіги. В складі Польщі (а пізніше і Польсько-Литовської держави) Львів став столицею «Руського воєводства», яке включало п’ять староств з центрами в містах Львів, Холм, Санок, Галич і Перемишль . У міста було право мати власні склади, що дозволило отримувати значні прибутки від товарів, що перевозяться між Чорним і Балтійським морями. Протягом наступних століть населення міста швидко зростало, і незабаром Львів став багатонаціональним містом з безліччю релігійних сповідань і важливим центром культури, науки і торгівлі. Міські оборонні споруди були укріплені, і Львів став однією з найбільш важливих фортець, що захищають Річ Посполиту з південного сходу. Розворот Львівського Апостола 1574 року першої друкованої книги на Україні. На місті одночасно перебували православний єпископ, три архієпископа: римо-католицький, вірменський і греко -католицький (з 1700 року), а також одночасно три іудейські громади: міська, передмістна і караїмська. Місто наповнювався безліччю поселенців з різних країн: німцями, євреями, італійцями, англійцями, шотландцями та багатьма іншими національностями. З XVI століття в місті з’явилися протестанти.1527 рік ознаменувався великою пожежею, в якій згорів майже все місто. У першій половині XVII століття місто налічував приблизно 25-30 тисяч жителів. Тут існувало більше 30 цехів, у яких налічувалося 133 ремісничих професії. У 1618 місто згадується в роботі німецьких істориків Г. Брауна, Г. Гогембергера, С. Новеллана «Видатні міста світу» .У XVII столітті Львів неодноразово успішно витримував облоги. Постійна боротьба з загарбниками дала місту девіз Semper fidelis, що означає «Завжди вірний!». У 1649, місто було обложене українськими козаками на чолі з Богданом Хмельницьким. Вони захопили і знищили замок, але залишили місто після отримання викупу. У 1655 шведські армії вторглися в Польщу, захопили більшу її частину і взяли в облогу Львів. Однак вони були змушені відступити, так і не взявши місто. Наступного року Львів оточила армія трансільванського князя Дьордя Ракоці I, але місто взятий не був. У 1672 армія вже Османської імперії під командуванням Мехмеда IV знову взяла в облогу Львів, однак війна була закінчена до взяття міста. У 1675 році місто атакували турки і кримські татари, але король Ян III Собеський розбив їх 24 серпня в битві, яка отримала ім’я Львівська. В 1704, під час Великої північної війни, місто було захоплене і розграбоване вперше за свою історію – армією шведського короля Карла XII. У 1707 до Львова приїжджав цар Петро I. За переказами, карета, в якій він їхав, застрягла в грязі на немощеній площі Ринок. Після цього всю площу вимостили дерев’яною брущаткою. З XV століття в місто почали прибувати ченці різних орденів. Вони побудували в місті безліч храмів. До XVIII століття їх налічувалося вже до 40. Тому про Львів ще говорили «civitas monachorum» – місто ченців. Ченці ордена єзуїтів прибули в місто без копійки, але завдяки вмілому господарюванню вже через сто років міська скарбниця потрапила до них у боргову залежність. А в 1608 році єзуїти заснували єзуїтський колегіум, який в 1661 році був перетворений у Львівський університет. Одним з найвідоміших вихованців єзуїтів став Богдан Хмельницький.

У складі Австро-Угорщини 1772-1918

У 1772, після Першого поділу Польщі, Львів став столицею австрійської провінції – так званого Королівства Галичини і Лодомерії. З 1772 до 1918 року місто офіційно звався Лемберг. Мовою адміністрації після входження Львова до складу Австрії став німецький, а більшість посад міського управління зайняли німці і чехи. Однак місто продовжувало залишатися важливим центром польської та русинської культури. У 1773 у Львові починає виходити перша газета «Gazette de Leopoli». Початок правління Австрії було досить ліберальним. У 1784 імператор Йосиф II повторно відкрив Університет. Лекції велися на кількох мовах: латинською, німецькою, польською та (з 1786) «рутенським» (літературна мова місцевого русинського населення того часу). Войцех Богуславський відкрив перший громадський театр в 1794, в 1811 починає виходити знаменита «Gazeta Lwowska», а в 1817 був заснований інститут Оссолінських. На початку XIX століття місто отримало нову посаду глави греко-католицької церкви, архієпископа Києва, Галичини і Русі, митрополита Львівського. Однак на початку XIX століття австрійська влада взялися за германізацію міста. У 1805 був закритий університет і, хоча в 1817 році він був відкритий знову, але це було вже чисто німецьке освітній заклад, що роблять специфічний вплив на міське життя. Безліч інших громадських і культурних об’єднань, які не були «пронімецькі», були також заборонені. Жорстокі закони, продиктовані Габсбурзької династією, привели до спалаху суспільного невдоволення в 1848. Імператору була направлено прохання відновити самоврядування міста, навчання польською та руською мовами і гарантувати офіційне положення польській мові. Більшість цих прохань були задоволені лише через багато років: в 1861 був утворений Галицький парламент (Сейм Крайової), а в 1867 Галичині було надано широке самоврядування, як культурне, так і економічне. В Університеті дозволили вести лекції польською мовою. Галичина стала єдиною частиною колишньої Польщі, що отримала деяку культурну і політичну свободу. В результаті Львів став головним центром польської культури і політики. Разом з тим, місто служив і важливим центром галицько-руського руху. В цей час інша частина України була під владою Російської імперії. Місту також було дано право делегувати представників до парламенту Відня, що приваблювало безліч видатних діячів культури і політики. Львів став місцем зустрічі польської, німецької, єврейської та української культур. У 1853 львівські вчені Іван Зег та Ігнатій Лукасевич навчилися отримувати гас шляхом перегонки нафти, після чого вдосконалили пристрій лампи і отримали її перший по-справжньому безпечний варіант. Завдяки цьому винаходу, в тому ж році у львівській лікарні була вперше зроблена термінова нічна операція, висвітлювалася гасовими лампами. З 1858 місто почало освітлюватися газовими, а вже в 1900 – електричними лампами. Перша в світі вдала операція на виразці шлунка була виконана у Львові Людвиком Рідігером в 1881. У 1883 році у Львові почав працювати перший міський телефонний зв’язок. 1893 рік – в місті запущений перший електричний трамвай.

У складі Польщі: 1918-1939

На початку Першої світової війни місто було взято російськими військами (вересень 1914) і до 14 липня 1915 був центром Галицького генерал-губернаторства, поки місто знову не були зайняті австро-угорськими військами. Разом з розвалом Габсбурзької імперії наприкінці Першої світової війни українські політики 1 листопада 1918 проголосили місто столицею Західно-Української народної республіки (ЗУНР). Пам’ятник Адаму Міцкевичу на 1 листопада 1918 о місті перебувало бл. 12 тис. Українських і незначна кількість польських військових. Український легіон Січових стрільців (бойова одиниця австрійської армії) в цей час знаходився в Буковині. Проте, невелика група українських військових взяла на кілька днів місто під свій контроль і оголосила про входження міста в Західно-Українську Народну Республіку. У міру прибуття українських та польських частин в місті розгорнулися бойові дії, в результаті яких українські частини були змушені залишити Львів. Українська влада оголосили загальну мобілізацію. Під рушницю було поставлено колишні солдати австрійської армії, що дозволило створити Українську Галицьку армію (УГА). До поляків же на допомогу прийшла сформована у Франції армія під командуванням Галлера. УГА з боями відступила до річки Збруч. Польсько-українська війна тривала до липня 1919. На початку літа командування над УГА прийняв колишній генерал російської армії Олександр Греков, який провів вдалу наступальну операцію, проте зважаючи на серйозного нерівності сил УГА знову відступила за Збруч, на територію Української Народної Республіки (УНР). Рішенням міжсоюзницькій комісії в Парижі Львів був залишений під управлінням Польщі – до остаточного вирішення його долі. Як польські, так і українські жертви боїв у Львові і його околицях були поховані на Личаківському цвинтарі (див. Львівські орлята). Останки одного з невідомих солдатів, полеглих в цій боротьбі, були поховані в Варшаві, під монументом невідомому солдату. Пізніше Польща уклала угоду з Симоном Петлюрою, за яким вона в обмін на відмову уряду УНР від претензій на Західну Україну надала йому військову допомогу в боротьбі з більшовиками і наступала Червона Армія. Під час радянсько-польської війни в 1920 місто атакували сили Червоної Армії під командуванням Олександра Єгорова. З середини червня 1920 Перша Кінна армія Семена Будьонного намагалася пробитися до міста з північного сходу. Місто ж готувався до оборони. Жителі, в основному поляки, сформували і повністю укомплектували три полки піхоти і два полки кавалерії. Зводилися оборонні укріплення. Місто обороняли три польські дивізії і один допоміжний український піхотний полк. Після запеклих боїв, що тривали приблизно місяць, 16 серпня Червона Армія перейшла річку Західний Буг і, додатково посилена вісьмома дивізіями червоних козаків, почала штурм міста. Бої проходили з важкими втратами з обох сторін, але три дні потому атака була відбита і зважаючи на загальне перелому у війні Червона Армія відступила. За героїчну оборону місто був нагороджений польським орденом Virtuti Militari – «За мужність», найвищої польської військової нагородою. Цей орден був зображений на польському гербі міста. Після підписання Ризького мирного угоди Львів залишився польським містом, адміністративним центром Львівського воєводства, яке займало більшу частину сучасних Підкарпатського воєводства Польщі та Львівської області. Місто швидко повернуло собі позиції одного з найважливіших центрів науки і культури Польщі. У 1928 році професор Львівського університету Рудольф Вайґль відкрив вакцину проти висипного тифу.

Друга світова війна

Див. Також: Голокост у Львові. Пам’ятник львівським професорам, розстріляним націстамі1 вересня 1939 війська нацистської Німеччини вторглися в Польщу. Начальником оборони Львова з 12 по 22 вересня був Францішек Юзеф Сікорський. 19 вересня польські війська під командуванням генерала Владислава Лангнер спробували провести контратаку, але вона не вдалася. 19 вересня частини 6-ї армії РСЧА підійшли до міста. Частково, в складі головного розвідувального батальйону 24-ї танкової бригади, радянська армія увійшла до Львова, долаючи опір польських вогневих точок, і близько 5 години ранку зайняла східну частину міста. Було встановлено зв’язок з польським штабом і запропоновано розпочати переговори про здачу міста. О 8.30 німецькі війська в складі 137-го полку гірської дивізії несподівано почали атаку на захід і південь міста, увійшовши в вогневої контакт з радянськими військами. Протистояння тривало до тих пір, поки 20 вересня вермахт НЕ відвів свої війська від міста. Відповідно до пактом Ріббентропа-Молотова, в ніч на 21 вересня радянські війська змінили німецькі і почали готуватися до штурму, призначеного на 9 ранку 21 вересня. У призначений час війська почали рух до міста, але польське командування відновило переговори. О 17.00 біля дріжджового заводу на східній околиці міста відбулась остання зустріч між польським і радянським командуванням. З боку Польщі були присутні: генерал В. Лангнер, підполковник К. Рижінскій, майор Я. Явіч, капітан К. Чіхірін, з боку СРСР: комбриг П. А. Курочкін, комбриг Н. Д. Яковлєв, бригадний комісар К. В. Крайнюков , полковник Фотченков, полковий комісар Макаров, І. А. Сєров. Повернувшись із зустрічі, Лангнер провів нараду, на якому більшість офіцерів висловилися за припинення боїв. О 8.00 22 вересня Лангнер прибув з підготовленими пропозиціями в штаб 24-ї танкової бригади в Винники. В результаті останнього раунду переговорів в 11.00 було підписано угоду «про передачу міста Львова військам Радянського Союзу». Після початку німецького вторгнення в СРСР 22 червня 1941 року ОУН почала спроби захопити владу, однак оунівці були відтіснені підоспілі прикордонниками. Перестрілки тривали аж до 30 червня, коли місто було зайняте німцями. У той же день оунівці проголосили у Львові уряд «Української Держави» на чолі з Ярославом Стецьком, однак, незабаром арештоване німцями. Німецька влада організувала концентраційний табір на території Цитаделі, в якому вони знищили понад 140 тисяч радянських, італійських і французьких військовополонених, а також Львівське гетто і Янівський концтабір для знищення єврейського населення. В 1942-1944 роках в місті діяло комуністичне підпілля (організація Народна гвардія імені Івана Франка), розвідник Микола Кузнєцов ліквідував віце-генерал-губернатора дистрикту Галичина Бауера і начальника канцелярії губернаторства Шнайдера.23 липня 1944 року під Львові почалося військова операція Армії крайової під командуванням генерала Владислава Філіпковський, з метою затвердити польську владу в місті і отримати вигідні позиції на наступних повоєнних переговорах про кордони Польщі і УРСР. Повстання було складовою частиною загальнопольського повстання під кодовою назвою Операція «Буря» і проходило у співпраці з наступаючими радянськими військами. В ході Львівсько-Сандомирської операції Радянської армії бої під Львовом відрізнялися незвичайним завзяттям. Складна географія місцевості, болота і постійний дощ створювали великі проблеми радянським військам. Крім того, з під Станіслава (Івано-Франківська) німці підтягнули три дивізії. З 13 липня 1944 року в операції бере участь 11-й гвардійський мінометний полк реактивної артилерії. з 22 по 24 липня 3-тя гвардійська танкова армія здійснила чудовий маневр, головними силами обійшла Львів з півночі і розгорнула наступ на Львів із заходу. Місто виявилося в кільці і через дві доби був взятий. Після взяття міста місцеве керівництво Армії крайової було запрошено на зустріч з командуванням Червоної Армії, де вони були заарештовані НКВД. Завдяки того, що основна битва за Львів розгорнулася в південних передмістях, основна маса історичних пам’яток , церков і будинків не постраждала. Після війни Львів увійшов до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Більшість міського польського населення переїхало на територію Польщі, в основному в її західну частину, на колишні німецькі землі (дуже багато хто переїхав до Вроцлава). В результаті Другої світової війни був змінений національний склад міста, оскільки традиційні етнічні групи (поляки, євреї та німці) були переміщені або знищені. Польська мова і його регіональний варіант практично вийшли з ужитку, Львів вперше в своїй історії став в основному україномовним містом. Із загальносоюзного бюджету на відновлення і розвиток міського господарства і культури було виділено 250 млн руб. з усіх кінців країни до Львова прямували тисячі висококваліфікованих фахівців і вчених. З Москви, Ленінграда, Свердловська та інших міст доставляли обладнання, транспорт, будматеріали і пр. Радянська влада почала проводити жорстку політику придушення українського націоналістичного руху. Це поєднувалося з викоріненням Української греко-католицької церкви, чиї парафії були примусово переведені в Російську православну церкву. Після смерті Сталіна радянська політика стає більш терпимою, і Львів залишається важливим центром української культури. У 50-х і 60-х роках місто значно виросло як в населенні , так і в розмірах. У Львові були засновані і перенесені зі Східної України багато відомих заводів і фабрик. К початку 80-х, у Львові вже налічувалося 137 великих підприємств, які виготовляли автобуси (наприклад, ЛАЗ), автонавантажувачі, телевізори (Електрон), найрізноманітніші прилади, верстати з програмним управлінням і багато іншої продукції.

Нові райони

В архітектурі Львова, мало потерпілого під час воєн XX століття, відображені багато європейських стилі та напрямки, які відповідають різним історичним епохам. Після пожежі 1527 і 1556 роки практично не залишилося слідів готичного Львова, проте добре представлено наступні епохи ренесансу, бароко, класицизму. Характерним для Львова став стиль австрійського модерну – сецесії, є будинки, побудовані в стилі українського і берлінського модерну, a також ар-деко, конструктивізму і Баухауз. Є також будівлі періоду сталінського неокласіцизму. Історичний центр Львова внесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. У ній збереглася значна частина архітектурних пам’яток, датованих XIV-XVII ст. У центральній частині на 2000 рік знаходилося 960 (95% з яких – житлові), з них 625 були в незадовільному стані. [Станом на 1 січня 2001 року загальна площа житлового фонду в місті становила 14 276,7 тисяч квадратних метрів, всього 24 156 житлових будинків, з них 1914 будинків мали 5 і більше поверхів, 92% будинків обладнані водопроводом і каналізацією, 84% – ванними і душовими, 70% – центральним опаленням, 94% – газофікували. У Львові спостерігається найбільша щільність забудови серед всіх обласних центрів і великих міст України. Околиці міста були забудовані за радянських часів типовим масовим житлом, на частку якого припадає близько 40 відсотків житлових площ міста. Ще близько 20 відсотків житла, також на околицях, представлено приватної малоповерхової забудовою в районах, де раніше розташовувалися приміські села. Темпи будівництва в період незалежності значно впали в порівнянні з радянськими періодом. У 1990 році було здано 368,5 тисяч кв.м.. метрів житла, в 1995 році – вже тільки 89,9 тисяч кв. метрів, а в 2000 – 95,9 тисяч кв. м. житлової площі. Діюча концепція розвитку міста передбачає завершення довгобудів і будівництво нового житла в північно-західній (вул. Варшавська, райони Рясне-1 і Рясне-2, Левандівка, Лисиничі) і південно-східної (район вул. Зеленої, Вашингтона, Хуторівка , Стрийської) частинах міста на вільних ділянках і територіях, які звільняються від підприємств, баз, військових частин.

Культові споруди

* Вірменська церква (вул. Армянська б 7-13)

* Бернардинський костел і монастир (пл. Соборна, 1-3)

* Домініканський костел і монастир (пл. Музейна, 1)

* Кафедральний (Латинський) собор (Кафедральна пл., 1)

* Костел Іоанна Хрестителя (пл. Старий Ринок, 3)

* Костел і монастир бенедиктинок (Вічевий вул., 2)

* Костел і монастир кармелітів босих (вул. Винниченка, 20)

* Костел і монастир кармеліток босих (вул. Чупринки, 70)

* Костел Казимира (вул. Кривоноса, 1)

* Костел кларисок (пл. Митна)

* Костел Марії Магдалини (вул. С. Бандери, 8)

* Костел Марії Сніжної (Снігова вул., 1)

* Костел Мартіна (вул. Жовківська, 8)

* Костел святого Антонія (вул. Личаківська, 49а)

* Костел св. Ельжбети (Львів) (пл. Кропивницького)

* Костел святого Лазаря і келії монастиря (вул. Коперника, 27)

* Костел святого Миколая (вул. Щербакова, 2)

* Костел святих Петра і Павла ордену єзуїтів (Театральна вул., 11)

* Костел святої Софії (вул. І. Франка, 121а)

* Костел Урсули (Зелена вул., 11)

* Синагога «Бейс Аарон ве Ісраель» (вул. Братів Міхновських, 4)

* Собор святого Юра (пл. Святого Юра, 5)

* Успенська церква (Російська вул., 7 – Підвальна вул., 9)

* Храм Христа Спасителя (вул. Пекарська, 59)

* Церква і монастир святого Онуфрія (вул. Богдана Хмельницького, 36)

* Церква Покрови, колишній костел Матері Божої Остробрамської (вул. Личаківська, 175)

* Церква Преображення Господнього (вул. Краківська, 26)

* Церква Святого Георгія Побідоносця (вул. Короленка, 3)

* Церква Святого Миколая (вул. Богдана Хмельницького, 28)

* Церква святої Параскеви П’ятниці (вул Б. Хмельницького, 77)

* Церква святих Петра і Павла (вул. Личаківська, 82а) Паркі Ворота в парк культури і відпочинку ім. Богдана Хмельницького Декоративна ваза і головна алея в парку Костюшко вид на парк «Високий Замок» взимку Зразок селянського двору в скансені «Шевченківський гай»

* Парк Костюшко (нинішній парк ім. Івана Франка)

Перший публічний парк в Україні, розташований на північно-східному схилі узгір’я, що підноситься над Львівською улоговиною. Площа – 10.6 га. Заснований парк на території колишніх міських полів, що перебували у власності багатої міщанської родини Шольц-Вольфовичів.

* Парк «Високий Замок»

Парк «Високий Замок», що велично підноситься над багатовіковим Львовом, об’єднує в собі старовину з сучасністю. Закладено в 1838 році на Замковій (Княжій) горі. Княжа гора була вподобана ще князем Данилом Романовичем для свого західного форпосту – тут майже сто років височіла оборонна твердиня, що захищає західні околиці Русі від татаро-монгольських орд.

* Стрийський парк

Це один з найкрасивіших парків площею близько 60 гектарів з різноманітною добре розвиненою флорою, пересіченим рельєфом і живописними видами. Коли Львів належав Польщі, це був однин з кращих зразків ландшафтних парків Європи, прикраса Львова, улюблене місце відпочинку, джерело натхнення для поетів і композиторів. Закладено в 1887 році досвідченим міським садівником А. Рерінгом. Парк славиться багатою колекцією цінних і рідкісних дерев і чагарників.

* Личаківський парк

В середині минулі століття в північно-східній частині Львова за рогаткою, яка визначала межу міста, був пустир. На ньому в 1894 р за участю відомого паркового архітектора А. Рерінга (автор Стрийського парку) був закладений парк площею 6 гектарів (нинішня площа – 12,36 га). Були засипані піщані і глиняні кар’єри, розбиті доріжки, що йдуть по периметру парку – біля вулиць Личаківської і Пасічної і що звиваються на схилах розлогих ярів. У 1905 році, над крутим схилом з боку Личаківської вулиці був споруджений пам’ятник польському національному героєві Б. Гловацькому, що зберігся й донині. Личаківський парк є пам’ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. У 1914 році на території, що примикає до Личаківського парку, закладений меморіал Холм Слави загиблим під час Першої світової війни воїнам російської армії і було поховано близько 2 тисяч «нижніх чинів». Після Великої Вітчизняної війни поруч з було вироблено поховання радянських воїнів і споруджений новий меморіал, так як старий пам’ятник був зруйнований ще австро-угорською владою.

* Парк «Залізна вода»

Парк «Залізна вода» закладений в 1905 році на схилах яру Полтви, на двох пагорбах, що з’єднуються у верхній частині плато. На території парку можна бачити виходи мергелів, що є причиною появи численних джерел. Наявність в джерельних водах заліза і дало своєрідну назву місцевості. Пересічений рельєф місцевості, хвилясті узгір’я і плато дозволили створити неповторний зелений острівець серед міської забудови центральної частини Львова.

* Парк «Знесіння»

Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» є одним із старовинних і мальовничих куточків Львова. Він розташований в північно-східній частині міста. Пагорби «Знесіння» разом з Високим Замком формували відомий ще з гравюр XV-XVIII століть силует міста. Звідси відкривається панорама Львова і його передмість, особливо північній частині. Всього в 20 хвилинах ходьби від центру на 154 гектарах зберігся ландшафт, багатий пам’ятниками природи, історії, культури. У парку зустрічаються рідкісні степові рослини, оголені пісковики та вапняки зі скам’янілими залишками морської фауни, вкриті лісом пагорби, долини з озерами і потоками. У парку в цілісності збереглися стародавні городища, храми і монастирі, старовинне кладовище і традиційну забудову. Саме тут знаходиться музей народної архітектури «Шевченківський гай». Одночасно парк є одним з найбільш запущених і недоглянутих, поруч з ним знаходяться екологічно шкідливі підприємства. * Шевченківський гай (стара назва – Кайзервальд) Шевченківський гай розташований в північно-східній частині Львова на території близько 84 гектарів. Парк має поліфункціональне призначення і включає дендропарк, Шевченківський меморіальний комплекс і скансен – музей народної архітектури і побуту західних областей України. Музей сформований за етнографічним принципом, в нього входять: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся.